Про етикет поведінки у храмі в ефірі Радіо Воскресіння розповів отець-доктор Михайло Лесів — проректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ, викладач літургійної практики, який вчить семінаристів — майбутніх священиків, як правильно служити Літургію, пояснює їм всі тонкощі. Ведучий — Богдан Романов.
Готуємося…
Храм — це місце зустрічі людини з Богом, а також місце зустрічі спільноти, людини із людиною: сусідами, знайомими або незнайомими, які проте мають одну ціль — жити християнським життям і зустріти Бога.
Наша церква не ставить якихось конкретних норм, які би мали бути для людини, яка приходить в храм. Але є норми, які випливають із суті самих речей.
Ідучи до храму, ми мусимо примиритись з Богом, стишити свої думки, заспокоїти свої емоції.
Навіть мій одяг має бути тим, який сприяє цій зустрічі з Богом: для мене особисто, а також для іншої особи. Він не має бути викличним, не має бути таким, який привертає увагу на мене, на якісь частини мого тіла і відвертає увагу іншої людини, яка стоїть біля мене, від Бога – від тієї основної цілі, яку ми собі поставили, прийшовши до храму.
Одяг людини відображає її внутрішні настанови. Як ми йдемо у спортзал — ми вдягаємо одяг, який є зручним для занять спортом. Якщо ми йдемо на зустріч з якось поважною особою – ми намагаємося своє внутрішнє наставлення виразити через свій одяг.
Чи має обов’язок жінка бути в храмі з покритою головою?
Про це говорить апостол Павло, апелюючи до норм, які були в тогочасному суспільстві. Це відображають і наші християнські традиції, коли в часі весілля, після шлюбу, знаком одруженої жінки є якраз хустина. Якщо колись дівчата могли заплітати волосся й прикрашати, то для одруженої жінка знаком зміни її сімейного й суспільного становища була покрита голова хусткою. В той час хустина була невід’ємним елементом жіночого одягу, чого, мабуть, не можна сказати про сьогодні. Але й в сучасному жіночому одязі, в якому йдеться до церкви, має бути скерованість не на мене, не на мої прикраси, не на мою тілесну красу, але на присутність Бога.
Заходимо до храму…
Входячи до храму, ми, східні християни, робимо тричі знак святого хреста. Заходимо і схиляємо голову.
В храмі є тетрапод, на якому є ікона храму або ікона святого чи свята, яке вшановуємо у цей період. Підходимо до ікони, цілуємо її, прикладаємося до неї, що є знаком нашої шани й елементом молитви.
Кожного разу, коли ми переходимо перед царськими воротами, ми робимо поклін і знак хреста. знак нашої молитовної вдячності, оскільки в храмі, як ми знаємо, завжди є присутній євхаристійний Христос.
Кожного разу, коли ми цілуємо ікону чи приймаємо благословення, ми також робимо знак хреста.
Молимося всі разом…
Чи можна молитися під час Літургії, вечірньої чи інших Богослужінь у храмі приватні молитви, наприклад, вервицю, яка є дуже популярною в нашому народі?
Ця практика в певний період виникла, бо Літургію молились церковнословянською мовою , відповідно, не все було зрозуміло, і люди намагались якось молитовно заповнити цей час. Сьогодні ж наші молитви є зрозумілою нам мовою.
Вервиця й інші молитви є добрими, але вершиною саме літургійної спільної молитви є Свята Літургія, Євхаристія, і її завданням є об’єднати всіх нас навколо євхаристійного Христа, де немає мене, але є ми всі як спільнота, що приступаємо до Ісуса.
Тому однозначно ми в часі Богослужіння не молимося інших молитов, а ми намагаємося якнайактивніше брати участь у літургії. Дуже добре, коли ми маємо молитовник або книгу, яка нам допоможе слідкувати за текстами.
…І з дітьми.
Від моменту хрещення храм стає невід’ємною частиною життя дитини. Думка, що дитині в храмі – не місце, не є не до кінця правильною, через те що сам храм і саме середовище храму виховує.
Ми, батьки, мусимо показати дитині приклад, як дитина має поводитися в храмі, що вона має робити. Для дитини є мало знати, вона мусить пережити.
Якщо дитину почати приводити до храму, скажімо, вже після семи років, то ми не дамо дитині можливості зростати в храмі, в його атмосфері.
Храм — це місце, де я можу відчути Божий голос, який промовляє до мене, щоб я міг у мирі вийти і своїм життям проповідувати Христа.
Дивись також: ЦЕРКОВНИЙ ДРЕС-КОД
